Дерев'яна дідівщина

Майстер із Дрогобича робить з дерева унікальні столи зі старичками

Майстерня Юрія Гусарчука – незвичайне приміщення. У повітрі літає запах деревини, з усіх боків розставлені пеньки різного розміру. Різьбяр доробляє «свіженький» виріб: постукує інструментами по дереву, відшліфовує його поверхню. З-під рук майстра на нас позирають очі дерев’яного дідуся.   

Таких дідусів пан Гусарчук зробив вже понад п’ятдесят. Кожен з них – це не просто прикраса для інтер’єра. Майстер створює їх з більш практичною метою: дерев’яні діди стають надійною основою, чи то пак «ніжкою» для столів. Круглі кришки, якими Юрій Гусарчук накриває дідусів, він також виробляє самотужки.

Пан Гусарчук народився на Київщині, у Тетієві, проте нині він живе і творить у Дрогобичі, що на Львівщині. Різьбою по дереву захоплюється змалечку – познайомився з цим мистецтвом у п’ятому класі, і з того часу не полишав дерев’яної справи. Останні десять років Юрій Гусарчук займається коренепластикою – мистецтвом творіння з коренів. Своїх «коронних» дідусів він також робить із коріння.

У лісі треба добряче походити

Клен, вільха, липа, горіх – ці дерева обирає для творчості пан Гусарчук. Єдина умова – їхні пеньки мають бути «оздоблені» наростами, з яких можна буде зробити вуса та бороди старичкам. Майстер вирушає на пошуки пеньків рано зранку, а повернутися з лісу може вже після заходу сонця: до підбору матеріалу ставиться дуже прискіпливо.

«Повалене дерево буде таким трухлявим або сухим, що віддерти шкіру буде просто неможливо. Тому треба викопати живе дерево, щоб можна було обчистити з нього кору», – розповідає майстер. За його словами, найкраще шукати дерева восени, коли ліс спить і навколо немає ожини та бур’янів. «Тоді хороші дерева видно здалеку, – каже пан Гусарчук. – Та все одно, для того, щоб знайти дерева з «живописними» наростами, треба добряче походити!»

Навіть коли довгоочікуваний пеньок знайдений та притягнений додому, майстер ще не знає, що з нього може вийти. «Поки не відчищу кору, нічого не побачу, – ділиться він. – Коли вже на пеньку не залишається шкіри, починаю крутити його на столі. Деколи кручу дуже довго, поки на думку не спаде влучний образ».

Ніс – народний улюбленець

Під час «оглядин» пенька дуже важливо знайти місце, до якого потім можна буде «приліпити» ніс. Вирізати його з цільного пенька – означає намарно витрачати деревину, тому тут потрібна «пластична операція». Майстер стверджує: байдужих людей до цих носів не буває, тож цей шматочок дерева потрібно приладнати дуже міцно. «Ще не було такого перехожого, який, побачивши мого діда, не вхопив би його за ніс», – сміється Юрій Гусарчук.

Коли пеньок вже перетворився на діда з носом, майстер покриває своє «дітище» морилкою. Після цього – лаком. Інколи вручну домальовує тіні на обличчі дідусів, аби ті виглядали об’ємніше. «Діди й без того рельєфні, але, якщо накрити їх кришкою столу, тіні дещо загубляться. Тому ці тіні треба домалювати», – пояснює пан Гусарчук.

Вироблення старичка-лісовичка – тривала робота. На відшукування та викопування дерева йде один день, ще день – на те, щоб оббити та зчистити кору з нього. Потім треба помити пеньок та відчистити його щіткою. Після цього – перевернути заготовку діда догори дригом та повідрізати зайві корінці, аби залишилися лише міцні (ті, на яких згодом стоятиме стіл). Мінімум рік потрібен для того, щоб пеньок висох. Ну а далі – найбільш творчий етап: майстер починає вирізати з пенька саму голову улюбленого персонажа. Якщо є натхнення, каже він, то можна вирізати і за день. Після цього два дні йде на ладнання носа, далі – лакування виробу та накриття його кришкою.

Дівчина з бородою, а дерево – з гіпсом

Окрім глобальних робіт – «дідівських» столів – пан Гусарчук виробляє з дерева вази, стільці та невеличкі скарбнички для прикрас. Дрібніші вироби розходяться швидше, а от більші можуть тривалий час чекати на нових господарів.

Не так давно дерев’яні скарби Юрія Гусарчука можна було зустріти у курортному Трускавці: там їх продавали біля бювету з водою. Діди, вази та стільці притягували до себе увагу відпочивальників, наче магніт. Траплялися серед покупців і кумедні персонажі. «Один грузин взяв мою вазочку, покрутив її у руках і вирік, що у цьому виробі забагато гіпсу. Продавець почав пояснювати йому, що ваза зроблена з дерева, – з посмішкою розповідає майстер. – Той слухав, кивав і потім каже: «Все одно багато гіпсу!»

Діди – найулюбленіші персонажі Юрія Гусарчука. Єдиним виключенням з чоловічого «царства» стала дерев’яна дівчина, яку майстер також виготовив із пенька за наростами. Її обриси та зачіска вже готові, тож у найближчому майбутньому різьбяр планує зробити з неї декоративну підставку для кімнатних квітів. «Коли я зробив цю дівчину, мій знайомий побачив її і сказав: «Як?! Невже це дівчина з бородою?» – сміється пан Гусарчук. – Тобто, спрацювала асоціація – якщо я роблю щось з наростів, то це обов’язково буде борода»…

Захоплення пана Гусарчука розділяє і його домашній улюбленець – кіт Вусик. Він цілими днями сидить біля майстра та оцінливо дивиться на пеньки навколо себе. «Буває, поки мене нема, застрибає на мій стілець, – каже різьбяр. – Але коли я заходжу до майстерні, покірно звільняє моє місце, і я починаю працювати».

упити роботи Юрія Гусарчука можна безпосередньо у нього. Телефон майстра: (096)83-67-88два.

Оригінал статті дивіться тут